Покупка и продажа книг

антикварные, букинистические книги

Покупаем книги преимущественно до 1850 г.

Наши услуги:

  • покупка старинных книг (Киев, Одесса, Донецк, Харьков, Львов, Днепропетровск)
  • продажа антикварных книг

Ждем Ваших звонков!

Поделиться:

 

Вы здесь

Модзалевский В. Гути на Чернiгiвщинi. Киiв, 1926. 194 с., 1 л. карты. 17,5Х26 см.

$0.00

ПЕРЕДМОВА.

Питання про систематичне видання пам’яток українського мистецтва що далі вимагає все серйознішої уваги. Це питання тісно звязане з студіюванням пам’яток, а останнє залежить, своєю чергою, від зацікавлености до нього широких верств нашого громадянства. Треба зазначити, що це зацікавлення тільки останніми часами стало більш загальним, більш широким.

 

 

 

Матеріял складає необмежену кількість пам’яток по різних галузях мистецтва, але довгий час зоставався він недослідженим, несистематизованим, незібраним, навіть, у багатьох випадках, невідомим. Мистецтво не входило в життя, як необхідна частина його, було зайвим, не було необхідного оточення за-для його розвитку, не було належної атмосфери для його життя. А час брав своє, і пам’ятки, часом першорядної ваги, масами нищилися, гинули не тільки з причин чисто стихійного характеру, а через нашу несвідомість, через нашу байдужість, що була наслідком цієї несвідомости.

 

 

 

 

 

 

За давніших часів ми можемо відзначити одну з характерних рис українського народу — почуття краси, що виявляла себе в різноманітних чинниках, з яких складається життя, і мала наслідком могутню творчість у сфері мистецтва. Україна в своїй історії пережила бурхливі неспокійні часи, що їх наслідком було спустошення, руїна. Але ми бачимо, як тієї чи иншої доби, після занепаду, вона, оживає, повстає міць, виступає уперта творчість. Правда, боротьба, напруження виснажували сили, відбивалися на загальній культурі народу, несли з собою й знищення здобутків культури, в тім складі й пам’яток мистецтва. Але сила твор- чости була остільки великою, що, не вважаючи на це, ми дістали в спадщину велику силу пам’яток. .

Що ближче до нас, то інтенсивність цього почуття краси стає слабшою, слабшає й творчість, народ розслоюється, губить широкий розмах, і, підо впливом соціяльно-політичних та економічних умов, обмежується своїм тісним колом, де й знаходить вихід колективній творчості. Тільки наприкінці XIX ст. було, нарешті, оцінено як слід і цю галузь мистецтва, що має назву „народнього", чи, тісніше, — "селянського". Воно ще живе, завдовольняє потреби народу, що його утворив, що в нім кохався і дав зразки високої вартости.

Але ще в половині попереднього сторіччя, особливо після кріпацтва, підо впливом нових економічних умов почалася зміна в цій сфері, продукція стала зменшуватись, у деяких частинах виробництва зовсім зникла, поборола фабрика, а головне — народ загубив смак, почуття, що взагалі лежить у звязку з пониженням культурного рівня.

Після революції, після великої зміни соціяльно-економічних умов, процес замирання „селянського" мистецтва мусить піти швидким темпом, і недовго вже ждати, коли, як це ми бачимо в більшості країн Західньої Европи, зразки своєрідного мистецтва українського народу можна буде побачити лише в музеях. Зупинити цей процес — неможливо, справа лише в тім, чи зможемо ми, чи встигнемо з величезної маси матеріялу зберегти хоча частину та зробити відомою для широкого світу.

В такому-ж стані, як українське, перебуває й мистецтво инших народів, що живуть на Україні. Між ними в першу чергу стає мистецтво жидівське, що дало цікаві й оригінальні зразки, переважно в царині культу та побуту; збирання, а також студіювання їх — щойно почалося. Далі йдуть инші народи — вірмени, греки, турки й т. и. —кожен з них має що дати, має чим схарактеризувати свою культуру, показати, в які форми вилилась їх творчість в умовах перебування На території України.

Крім двох розділів, про які була мова — зразків мистецтва старого та народнього чи „селянського", що вже одживае свій вік, ми маємо мистецтво живе, що останніми часами все яскравіш стає поруч з творчістю инших народів і вже за старих часів мало своїх видатних представників, свою історію. Тепер, у нових обставинах життя, в умовах національної свідомосте, воно вільно працює й мусить зайняти своє місце.

 

 

 

 

Таким чином, ми бачимо, що матеріял з українського мистецтва, матеріял, що дуже легко підпадає нищенню, е справді майже необмеженим. Держати його далі незібраним, несистематизованим, невиданим, не давати можливости користуватися ним широким колам, як у нас, так і за кордоном, стає неможливим, стає злочином. За часів царату, протягом довгих років нема чого було й думати на Україні про яку-небудь роботу в цьому напрямі. Ледві-ледві спромоглися давати що-небудь столиці, які витягали з усієї тодішньої „необ’ятної" Росії всі видатні, талановиті сили; решта — це була „провінція". Провінцією були й культурні центри України, де під пильним доглядом зосереджувалося духове життя країни. І в той час, як столиці починають у сфері мистецтва виявляти все ширшу діяльність, Україна до останньої чверте XIX сторіччя зостається мало не порожнім місцем. Цілі десятиріччя пропливають перед нами без жадного навіть натяку на який-небудь рух у цьому напрямку. Наслідки цього стану — жахливі: не тільки ширші маси людности, але й інтелігенція й буржуазні класи, за дуже малими вийнятками, загубили всяке зацікавлення справжнім мистецтвом, загубили смак, стали байдужими до всяких питань, що звязані з мистецтвом: до будівництва, до окрас міст, до охорони пам’яток, до реставрації їх і т. и.; не було й мови про збирання зразків мистецтва, про досліди їх, не кажучи вже про видання. Лише приблизно з 70-х років XIX ст., коли взагалі поширилася цікавість до української старовини, коли почалося збирання й студіювання її пам’яток підо впливом заснованих у цей період археографічних комісій, історичних товариств, історичних та церковно-археологічних музеїв, археологічних з’їздів, почало виходити на світ і українське мистецтво. Правда, мало ще було сил, не було засобів, але була вже свідомість, була ясно зазначена мета, напрям.

 

 

З початком нового сторіччя робота в цьому напрямі поширюється, побільшується й кількість праць по різних галузях мистецтва; походять вони з різних міст України, засновуються навіть періодичні видання („Сяйво", „Искусство и Художественная промьішленность“).

Революція широко розкрила двері для роботи, збила пута, що затримували нормальний хід, дала простір думці; загальний рух захопив і діячів мистецтва. 1918 року при Українському Науковому Товаристві в Київі заснувалася Секція Мистецтв, що потім перейшла до Української Академії Наук. Ще на перших зборах Секції порушено питання про видавничу діяльність за широким планом. Але обставини того часу не дали можливости додержати цього плану так, як думала Секція; вона спромоглася видати лише I-ий том „Збірника Секції Мистецтв “, що й вийшов року 1921-го.

Не вважаючи на несприятливі зовнішні обставини, що в них перебувала Україна, робота на полі мистецтва йшла безупинним темпом, охоплювала все ширші верстви людности, все глибше входила в життя і коли зараз настав уже певний спокій, коли визначилися більш- менш у ясній формі ті шляхи, що по них піде життя країни, коли з’явилися засоби, хоча й невеликі, що й у малій мірі не завдовольняють настиглих потреб, то є можливість приступити до здійснення накресленого плану.

В листопаді минулого 1925 року Археологічний Комітет при Українській Академії Наук, в порозумінню з Секцією Мистецтва, ухвалив розпочати присвячені українському мистецтву видання під назвою „Моnumenta еt fontes агtis Ukraine", що складаються з двох серій: „ Моnumenta"— видання пам’яток мистецтва в формі монографій та альбомів, що давали-б переважно ілюстративний матеріял, і „Fontes" — збірники архівного матеріялу, який торкається мистецтва й на який до цього часу зверталося мало уваги, хоча він містить у собі дуже цінні дані. У першу чергу ухвалено видати працю покійного В. Модзалевського „Гути на Чернігівщині" в серії „Fontes". Комітет мав замір, поруч з „Гутами на Чернігівщині", видати й том „Monumenta", присвятивши його українському гутному склу. Подання серії знимків з зразків скляних виробів, про які йде мова у В. Модзалевського, було-б доповненням до його праць. Але вважаючи на невеликі видавничі кошти Академії, довелося від цього заміру відмовитись.

Вадим Львович Модзалевський (1873-1920), що його фахом була власне архівна робота, був остільки освіченою людиною з широкою ініціятивою, остільки чулою, що лише трохи зацікавившись українським мистецтвом і побачивши, в якому стані перебував справа з ним, він одразу-ж відгукнувсь і захоплено став працювати й у цій галузі — працювати так, як він завсіди працював — уперто, систематично, не вважаючи ні на які обставини, не вважаючи на втрату сил, що їх у нього завсіди було небагато. Працюючи по архівах за-для своїх численних робіт, В. Л. звернув увагу й на матеріял по мистецтву. Матеріял цей був надзвичайно цінний та різноманітний. Правда, його було не так багато що-до техніки виробництва, до форми зразків та їх зовнішнього вигляду, але архіви давали багато даних що-до організації виробництв, до складу й обставин життя майстрів та робітників, до економічних умов, до питань збуту й торговельних зносин і т. и. Матеріял лежав ніким ще майже не порушений, не досліджений. В. Л. взявсь за цю роботу; між иншим він звернув увагу й на скляне виробництво, тим більше, що й сам кохався в старому українському склі, яке давало часто надзвичайно гарні зразки що-до форми та кольору.

Матеріял В. Л. почав збирати ще перед війною й думав опрацювати його в ширшому маштабі, охопивши всю територію України. Але обставини праці під той час були, як він сам каже, остільки неможливі, що довелося відмовитись од ширшого плану й В. Л. обмеживсь матеріалом про гути Чернігівщини, яку він добре знав та якої архіви використовував повною мірою.

„Гути на Чернігівщині" — це не лише збірник архівного матеріялу, а самоцільна праця, де систематизований і оброблений матеріял попереджує докладна наукова розвідка, і загальна риса всіх праць В. Л. — обережність, а з другого боку — певність висновків, проходить і через цю роботу. При систематизації архівних даних, кожна Дрібниця знаходить у В. Л. своє місце й, нарешті, образ продукції скла на Чернігівщині, її початок, розвиток і дальший занепад стає в повному освітленні.

Особливо цікава характеристика внутрішнього життя гут: їх заснування, склад робітників, їх стан, походження, умови праці й т. и. Оскільки ретельно В. Л. ставивсь до праці, видно хоча-б з розділу „Родоводи гутницьких фамілій", - це праця фахівця високої кваліфікації. Проробив В. Л. ще одну роботу, яка повинна бути зразком для дальших праць що-до різних галузів мистецтва; це „Реєстри рухомих речей, в яких згадуються скляні вироби". До цього часу наші архіви, як про це ми згадували, дуже мало було використано за-для студій по мистецтву, а матеріалу можуть вони дати дуже багато, і тільки щасливий випадок сполучення в особі В. Л. видатного архівіста з людиною, що була близькою до мистецтва, і дав такі блискучі наслідки.

 

 

 

 

Як людина дуже скромна, що не має звички висловлюватися про речі, яких він докладно не знає, чи не має повного матеріялу до них, В. Л. одмовився говорити про технічний та художній бік скляних виробів. Але, все-ж, наприкінці, він каже: „працюючи на матеріялі для цієї праці, ми повинні сказати, що скляні вироби українського походження, нехай як вплинули на них вироби закордонні, усе-ж мають свій окремий характер що-до форми їх і різних подробиць в фарбленні і прикрасах". Ці слова В. Л. дають цілий програм для майбутньої роботи. Перш за все — зразки скляних виробів; їх ми маємо по українських музеях ще дуже мало. Хоча гутницька продукція скла закінчила своє існування зовсім недавно, вже в XX стор., але нетривкий матеріял виробів швидко приводив їх до знищення — їх залишилося порівнюючи мало. Потім, — вироби гут останнього часу обмежувалися здебільшого самими звичайними в хазяйстві формами, — зразки більш мистецькі треба шукати в минулому. Таким чином, перше завдання — побільшити розшуки для музейних збірок, удаючись, навіть, до розкопів старих „гутищ“. Друге—треба розібратись у тих зразках скляного промислу що вже є; цього — не зроблено, як не зроблено й цілої низки студій, що про них говорить В. Л.: про впливи форм скляних виробів, про склад скляної маси, взагалі про технічний бік скляної продукції в давнину й т. и.

Свою працю про гути на Чернігівщині В. Л. докладав на зборах Секції Мистецтв Українського Наукового Товариства в Київі 16 листопаду 1918 року. Пройшло вже чимало часу, як праця його побачила світ.

Цього року скінчилося п’ять років, відколи помер В. Л. (3 серпня 1920 р.). Нехай цей перший том „Fontes artis Ukrainae" буде спогадом про цього талановитого та щирого робітника, що віддав науці всі свої сили.

В грудні, р. 1925. Акад. М. Бiляшiвський.

Наши контакты

e-mail:
oldbook2004@gmail.com

skype: alex-art38

телефоны:
(063) 314-84-91
(093) 149-82-73
(096) 464-03-49

Покупка книг:

Покупка книг - старинных, антикварных, букинистических в Киеве, Одессе, Харькове, Донецке, Днепропетровске, Запорожье, Крым, Кривой Рог

(нажмите для отправки)

 

Корзина

Корзина пуста.